1995-ий рік. Київська міська рада прийняла рішення про повернення древнього герба міста Києва із зображенням Архангела Михаїла. У вересні 1995-го в українському телеефірі з'явився канал з помітною назвою "1+1". А харківська корпорація "Техноком" почала продаж вермішелі швидкого приготування "Мівіна", яка швидко стала улюбленою стравою студентів та холостяків.
І саме у 95-му починає роботу новостворена мистецька агенція "Територія А". Втім, якщо ви не полінуєтесь і подивитись на українські хіт-паради 1995 року, то побачите, що очолювала їх аж ніяк не попсова пісня. Україна голосно співала романтичну композицію львівського гурту "Плач Єремії".
Незважаючи на такий успіх, лідер гурту дивився у майбутнє зі скепсисом.
Тарас Чубай. Український автор-виконавець, рок-музикант та композитор. Народний артист України. Лідер гурту "Плач Єремії". За гороскопом – Рак. Одружений, батько трьох дітей. "Спочатку був цей оптимізм, фестивалі, «Червона Рута», «Вивих» , здавалося – ну зараз почнеться! А поступово я почав розуміти, що заробляти цим дуже складно , ніхто не хоче за музику платити гроші", - згадує співак.
Початок
Тарас народився у Львові в сім'ї Галини та Григорія Чубаїв. Батько був поетом, втім за сповідування в своїй поезії національної ідеї, КДБ постійно переслідувало Грицька Чубая. Малому Тарасу подобалися написані батьком дитячі віршики, але багато чого з його поезії хлопчик тоді просто не розумів. Але йому дуже подобалися витівки батька і те спільне проведення часу, яке згодом дало хлопчикові дуже багато. "Найбільше пам’ятаю наші походи у ліс. Розпалювання вогню, походи за грибами – звичайні речі, які є між батьком і сином. Одного разу ми вдвох здійснили горний перехід – дійшли аж до Тухлі. Саме там батько розповідав мені про Захара Беркута. Зараз, коли по цих місцях проїжджаю – завжди про це згадую", – розповів Тарас Чубай.
Далі Тарас навчався у Львівській музичній школі ім. С. Крушельницької, де грав у оркестрі. В той час, як всі хлопчиська грали у футбол, Тарас "пиляв" скрипку. Якось, років у десять, він записав на магнітофон годину своїх занять, потім увімкнув його, а сам вистрибнув у вікно і побіг ганяти м'яча. Батьки так сміялися з цієї витівки, що навіть особливо й не покарали сина.
Але, коли Тарасу було 12 років – сталася трагедія. У віці 33 років помирає батько. За життя Григорія Чубая, не було видано жодної його книги. А слава, як це часто буває, прийшла до поета вже по смерті. І дуже багато для цього зробив його син – Тарас. "Творчість батька я почав для себе відкривати років у 17. Спочатку заходили найпростіші речі, лірика. І мені захотілося ці пісні популяризувати", - пояснив він.
Після звичайної та музичної школи Тарас вступив до консерваторії. А потім почалася дуже цікава історія з назвою “театр "Не журись", яка принесла талановитому хлопцю перші гроші та першу популярність: "Вистави театру "Не журись" були дуже популярні на Західній Україні. На той момент, я вже у Львові не був звичайним хлопцем з гітарою. До мене прийшла перша популярність".
Поява "Плач Єремії"
А у 1990 році з’являється і гурт "Плач Єремії". Назва гурту – це назва однієї з поетичних збірок Григорія Чубая. "Батько мав таку самвидавну книжечку , яку він сам в кількох екземплярах зробив , яка називалась "П’ятикнижжя", на кшталт Святого Письма. І одна з книжок "П’ятикнижжя" називалася "Плач Єремії". Я опирався на батьків вірш "Плач Єремії". Пам’ятаєте? Як тільки збудували місто, не встигли його ще заселити, пророк Єремія плакав вже над ним, як над давно спорожнілим", - згадує Тарас Чубай. До первинного складу гурту "Плач Єремії", крім самого Тараса, увійшли гітарист Олег "Білий" Шевченко, барабанщик Мирон Калитовський, арфістка Аліна Лазоркіна та віолончеліст Олекса Пахолків.
Свій перший серйозний "електричний" концерт "Плач Єремії" зіграли на альтернативному фестивалі "Вивих" у 1990-му році. "Ми вперше виступили на стадіоні, у традиційному рок-складі + з нами грала арфа та віолончель. Тоді цілий цирк трапився з тою арфою . Як ми її виносили, як та арфа зберігалася в коморі біля сцені, комора загорілася, ми ту арфу бігом виносили , бо ми її позичили в якійсь музичній школі", – розповів співак.
Нагадаємо, що "Вивих" – це молодіжний фестиваль альтернативної культури та нетрадиційних жанрів мистецтва, який відбувся у травні 1990 року у Львові. "Нам здавалося, що так далі життя і буде виглядати, як на фестивалі "Вивих". Це був вибух свободи! Навколо радянська дійсність – а тут на вулицях купа веселих, радісних, розмальованих людей. Грає музика, яка вирвалася з андеграунду. Купа перфомансів, виставки художників. То було неймовірно!", – згадує Тарас. На "Вивиху" гурт "Плач Єремії" виступили ще один раз у львівському палаці молоді "Романтик". Правда, львівська молодь називала цей будинок культури трохи інакше: "Ми називали його Рогатий. Там виступали фантастичні групи! Там Кузьма виступав, хоча тоді він звався Андрій Кіл. Співав він тоді пісню "На даху добре". Це був такий "прото Скрябін".
Свій перший альбом офіційний альбом музиканти назвали "Двері, котрі насправді є". Він був записаний у 1993 році. За підсумками того року "Плач Єремії" визнано найкращим концептуальним рок-гуртом в країні, а на Західній Україні команда взагалі вважається культовою.
Час змін
Втім, саме тоді всередині колективу починають відбуватися деякі зміни. Помінявся гітарист — Віктора Майського замінив Олександр Морокко. Врешті, на соло-гітарі довелося грати самому Тарасові, а восени 1994 року у складі з'явилися новий барабанщик Олександр Каменецький та трубач Юрко Дуда. От у такому складі "Плач Єремії" надовго замикається у студії, щоб працювати над записом другого альбому, який незабаром принесе їм титул кращої української рок-групи.
"У 95-му році ми вперше надовго закрилися у студії. Зібрали якусь космічну на ті часи суму грошей – і засіли на “Студії Лева”. Там тоді писався увесь український шоу-бізнес. Вона єдина була правильно "запакована". Майже рік ми писали той альбом", - зізнався артист.
"Студія Лева", що знаходилася у Львові у 90-ті, була українським аналогом Abbey Road. Там писалися перші альбоми Скрябіна та Піккардійської терції, записували пісні для Руслани, Гаріка Кричевского, Братів Гадюкіних та Павла Зіброва. Першою піснею, яку записали на “Студії Лева” музиканти "Плач Єремії" стала пісня "Грифон" на слова відомого українського поета Юрія Андруховича.
"Грифон" – це взагалі одна з найкращих пісень, яку я написав. І це фантастичний текст Юрка. Саме текст надихнув мене написати музику", - пригадує Тарас Чубай.
"Вона"
Але найпопулярнішою піснею альбому "Най буде все як є", та і взагалі найпопулярнішою піснею гурту "Плач Єремії" стала композиція на слова поета Костянтина Москальця.
Костянтин Москалець – поет, літературний критик, музикант. Іноді виступає як автор-виконавець власних пісень. Саме він став автором слів і музики культової пісні "Вона". Кажуть, присвятив її Москалець отій дівчині з арфою – Аліні Лазоркіній.
"Пісня "Вона" в історії с Костем Москальцем, так як Мона Ліза у Леонардо Да Вінчі. Тобто, в певному сенсі, це – автопортрет. Кость, можливо, про це не здогадується, але я так відчуваю. Тому він може говорити все що завгодно, стосовно того, кому він присвятив цю пісню. В 90-му році він казав, що одній дівчині присвятив, потім іншій – але це все неправда”, – розповів співак.
Коли Тарас вперше почув цю пісню – вона йому дуже сподобалася, але не подобалося як її виконували інші. Навіть, коли співав сам автор: "Я хотів зробити таку версію, яка покаже емоцію, таке цунамі, що знесе стіни. Таке в мене відчуття і бачення цієї пісні", – говорить Чубай.
Ця пісня стала народною. Її знає кожен українець, її співають у студентських гуртожитках і на "золотих" весіллях – навіть, якщо знають лише приспів. Але Тарас Чубай зізнається, що інколи найвпізнаваніший хіт гурту "Плач Єремії" йому починає заважати.
"Ця пісня – вже окреме явище. Вона живе своїм життям. І вона заважає слухати решту, відволікає від інших моїх пісень. І не вся публіка, яка любить пісню “Вона” , може сприймати все те інше, що ми робимо. Я це розумію. Ця пісня простіша, і вона в усіх прописана на підкірці. Навіть все одно, якого рівня музикант зараз почне її грати. Десь там в переході , хтось кривими руками почне грати - але вмикається файл, записаний у людей в голові, і вони не чують вже, що грає в реальності – в них ця пісня лунає в голові. Отак це працює", - пояснив Тарас Чубай.
Проте, згідно з опитуваннями - саме пісня гурту "Плач Єремії" "Вона" визнана українським хітом, що найбільше запам'ятався українцям за останню чверть століття. Пісня має безліч кавер-версій і ще більше нагород. Хоча Тарас Чубай до всіх своїх звань та нагород – а він між іншим, народний артист України – ставиться більш ніж спокійно: "Воно саме якось лізе до мене, я для цього нічого не роблю. Отримувати звання та статуетки – це не моя мета. Є і є, слава Богу".
Я музикант!
Тарас Чубай – музикант, який останні 30 років має чи не всі титули вітчизняної рок-музики. Але він зовсім не вважає себе рокером. "Називати те, що ми робимо просто рок-музикою – це дуже вузько. Ми використовуємо рок-музику як жанр. Як одну з цеглинок, в тому, що ми будуємо. Я не тільки рок-музикант. В мене класична освіта – і я її теж використовую. Я люблю рок-музику, але я люблю будь-яку музику, якщо вона справжня. Я музикант! А якого жанру, це вже справа десята", – пояснив Чубай.
Найоригінальнішою піснею цього альбому стала пісня, яка була написана не Тарасом. Це пісня "Єнді Ворхол" - історія створення якої настільки цікава, що не поділитися нею з вами було б справжнім культурним злочином. Почнемо з того, що текст до цієї пісні написав Петро Медянка.
"Петро Медянка – це чудовий закарпатський поет, який пише чудовою закарпатською мовою. Основою цієї мови є мова літературна, однак час від часу є ось ці мазки місцевої говірки. А сам Петро живе в горах, в закарпатському селі", - розповів співак.
Принаймні три країни вважають Енді Воргола, чиє ім’я при народженні було – Андрій Вархола, своїм художником. США, де народився, виріс та творив митець. Словаччина, адже батьки Енді Воргола, Андрій Вархола та Юлія Юстина Завацька переїхали до США з лемківського села Миково, яке у той час було у складі Австро-Угорщини, що на території сучасної Словаччини. Українці ж вважають Воргола своїм, оскільки родина належала до греко-католицької церкви у Піттсбурзі, у той час як словаки за віросповіданням у більшості римо-католики. Воргол, засновник школи поп-арту, ще за життя був визнаний генієм та залишив по собі величезний творчий спадок, який змінив сприйняття широким загалом сучасного мистецтва.
"Лемківщина, вона ж поруч зі Словаччиною, тому Енді Воргол завжди розмірковував - хто він? Енді був католицького віросповідання, зі своєю мамою до останнього спілкувався лемківською. А світ про це нічого не знає. Не знає, що фактично Енді Воргол – українець", – додав Тарас Чубай.
Отже, у 1995 році, коли альбом "Най буде все як є" був готовий і отримав дуже добрі відгуки від близького оточення музикантів – Тарас почав міркувати як цей альбом просувати далі у народ. Не обійшлося без помилок та фінансових втрат.
"Інтернету не було, тираж увесь був на касетах. Одне видавництво нас обдурило – продавало касети у нас за спиною, ми нічого на цьому не заробили. Вони навіть відправили великий тираж у Канаду. Якось я приїжджаю до Канади – стоять наші альбоми, непогано навіть продаються – а ми про те нічого не знали. Така була ситуація – важко було розбагатіти на музиці", – зізнався Чубай.
Тому співали свої нові пісні хлопці переважно на концертах. Саме там продавали і касети зі своїм новим альбомом.
Альбом «Най буде все як є» став справжнім явищем в українському музичному середовищі 90-х років. Знов голосно зазвучали вірші чудового українського поета Григорія Чубая, з’явився справжній україномовний хіт, який вважається таким і сьогодні, молодь відчула, що в рідній країні є своя цікава музика та свої рок-герої. Недарма, саме завдяки цій роботі влітку 1996 року "Плач Єремії" отримав "Золоту Жар-птицю" на Таврійських Іграх у номінації "Найкращий рок-гурт України".
Зараз "Плач Єремії" працює над новим альбомом та активно гастролює, правда, переважно за кордоном. Сподіваємось, серед нових пісень Тараса Чубая обов’язково буде черговий хіт, яким знов захопиться уся країна. Але то вже буде зовсім інша історія.
Фото Facebook
