Фото: BBC
Психологиня Лідія Смола вважає: "Їжа, попри фізіологічну потребу, відіграє кілька ролей, про які ми не дуже думаємо, хоча вони є важливими для людини. Їжа має певний ефект ідентичності. Ми точно знаємо, що суші — японські, хамон — іспанський, прошуто — італійське. І не дивно, чому в італійців на законодавчому рівні визначено, якою повинна бути піца, а яким — виробництво спагетті. Там навіть передбачений термін ув'язнення, якщо хтось виготовить підробку, не використає тверді сорти пшениці. Бо це є елементом того, що називається символічним капіталом. Їжа — один з елементів ідентичності людини. Тому ми кажемо: наш борщ, і це є наша ідентичність. Тому що туди ми вклали думки, бажання, мрії, таланти наших попередників. Другий елемент їжі — коли ми їмо, наодинці чи то з кимось, це є елементом простору безпеки. Ми їмо з іншою людиною, розділяємо з нею трапезу. Тому звичай зіштовхуватися келихами, який залишився ще з глибини історії, — був також свідченням того, що ми п'ємо разом напій, в якому немає отрути. Тому в психологічному аспекті у японців навіть є такий момент: якщо я їм з людиною, я маю довіру до неї. У нашому життєвому просторі їжа має не тільки фізіологічне, а й вагоме символічне значення".
Розповідаючи про сучасні пріоритети російської кулінарної пропаганди, фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз зауважила: "Якщо ми говоримо про західну аудиторію, то ці ж японські суші виконують дуже важливу функцію пізнання нової країни. І якщо ми говоримо про борщ, то він, напевно, один із найвпізнаваніших образів української кухні. Борщ — це достатньо унікальна історія. Уже з'являються українські ресторани в багатьох країнах світу, в яких людина зачепиться за це і почне дізнаватися про Україну. Це надзвичайно хороша прив'язувальна й пропагандистська функція. І звісно, росіяни це розуміють. З іншого боку, згадуючи слова однієї з представниць російського дипкорпусу, ми розуміємо — вона недаремно так сказала, тому що пояснювала росіянам нібито причину війни. Одне — пояснити, хто такі ''нацисти'', а інше — висловити тезу, що забрали щось твоє, твій борщ, твої щі. Тому це такий ніби незначний елемент, але він виконує достатньо вагому функцію в пропагандистських цілях".
Ведучий Вадим Карп'як навів приклад із книжки Бориса Джонсона "Омріяний Рим", де автор описує Римську імперію й пояснює в одному розділі її вплив через кухню і через соус гарум: "Це був дуже смердючий, за нашим розумінням, соус, який робили з протухлої риби. Робили його на березі Середземного моря у величезних каністрах, на березі, бо це неможливо було робити в населених пунктах. Але римляни додавали оцей гарум до всього. Буквально. І, поширюючи свій вплив на континентальну Європу, римляни несли з собою гарум.У тодішніх варварських племенах, в еліти цих варварів вважалося: якщо вони хочуть нормально співіснувати з Римом, торгувати, то вони теж мають їсти цей гарум. Хоча, за словами Джонсона, навіть зараз найзапекліші фанати стародавньої античної кухні його не вживають, бо це занадто смердюча страва. Але ця історія поширення свого впливу через кухню, яка тривала ще за римських часів, зараз теж актуальна. І, здається, це чи не найуспішніша культурна сфера, де ми росіянам даємо серйозний бій і перемагаємо".
Психологиня Лідія Смола наголосила, що впливати через кухню не тільки просто, а ще й смачно: "Людина, яка пізнає смаки їжі, переносить задоволення від їжі на образ країни, звідки походить ця їжа. Я би тут згадала де Голля, який, коли його запитали, як йому керується Францією, сказав: ''Як можна керувати країною, в якої декілька сотень видів сиру?'' Чи інший приклад: у Швеції досі є такі пундики, які називаються сельма — це такий кондитерський виріб, який могли собі дозволити їсти лише багатії. Тобто їжа ще і градувалася в розумінні соціальному. І різноманіття їжі, що ми можемо світу запропонувати, також говорить про культурне багатство народу. Тому в росіян, коли борщ все-таки визнали українським, була істерія — вони усвідомили, що на цьому маленькому кулінарному фронті ми отримали маленьку перемогу".
Ведучий Вадим Карп'як також зауважив, що немає такого поняття, як радянська кухня: "Це завжди щось національне, але перероблене. Радянська кухня не породила якихось своїх страв, тому що все, що ми знаємо, це мішанка з національних кухонь".
Психологиня Лідія Смола нагадала про книжку "О вкусной и здоровой пище": "Її радянська людина могла розглядати виключно в пізнавальних цілях, тому що дуже багато продуктів було просто не дістати. Тобто утворився пропагандистський образ, як добре харчується радянська людина, чого насправді в реальності не було".
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз звернула увагу на позитивний приклад, який маємо у сфері кулінарної пропаганди: "Згадаймо про Євгена Клопотенка, як хороший кейс того, як потрібно руйнувати міфи і будувати нові. Зараз фільм про борщ на Нетфліксі входить в топ — поки що в Україні, тому нам потрібно об'єднувати українців і популяризувати це. Але це вже вихід на інший рівень і популяризація за новими стандартами, не радянськими".
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".
.jpg)
