Фото: Українське Радіо
Чи існує село Обіч?
— Багато хто сприйняв слово "обіч", як назву села і написав з великої літери. Чому так багато людей вирішили, що це власна назва?
Ганна Дидик-Меуш: Це речення ми зустрічаємо на початку тексту: "У знищеному селі обіч — весна: обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму, випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховища". Можливо, це слово так сприйняли за звуконаслідуванням: Обіч – Обруч – Обручне – Овруч. Це могло бути пов'язано з аналогією, з асоціацією, з уявою. В українській мові наймолодша частина мови – це прислівники, а також прийменникові конструкції. Це і могло призвести до того, що слухач сплутав.
Девербатив "бганка"
— Привернуло увагу до себе і слово "бганка"…
Ганна Дидик-Меуш: Справді багато хто почав одразу його гуглити або звертатися до своїх класичних словників. І якщо зазирнути до словника, побачимо, що це слово справді є в нормативних словниках. Але воно марковане ремаркою, як "рідковживане". Воно походить від давнього слова "бгати", або "впихати", "втискувати". "Бганка" – це девербатив (девербативні іменники – це іменники, які походять від дієслів або дієслівних словосполучень – ред.), що означає "зморшка". Можливо завдяки авторці тексту, письменниці Катерині Калитко, це слово увійде і до нашого активного повсякденного вжитку.
У Радіодиктанті був ще один девербатив – це слово "вирва", від слова "виривати": "Влітку вирви на цьому полі обростуть по краю шавлією". І, на жаль, це слово, на відміну від "бганки", вже увійшло в наш активний лексикон. Бо у вирвах нині наша рідна земля.
"При воротях" чи "при воротах"?
— Хоча актор Олексій Гнатковський, який читав Радіодиктант, досить вправно вимовляв усі слова, і було добре чути" при воротях", це закінчення у багатьох викликало запитання…
Василь Терещенко: Справді багато хто в Україні сказав би "при воротах". Згадаймо текст Радіодиктанту: "При воротях із лебедями та левами по селах Полтавщини мліють відра яблук та абрикос". Але на Полтавщині, звідки мої корені, кажуть саме "при воротях". І саме це мене дуже гріло. Це слово взагалі створило для мене цей текст. Я також вирішив перевірити у словнику, чи є така форма. І там вона є. Вона літературна, і вона правильна.
"В половину висоти": разом чи окремо?
— Багатьох брали сумніви щодо написання фрази "в половину висоти". Яке правило діє в цьому випадку?
Ганна Дидик-Меуш: Цю складну орфограму треба просто завчити. Адже в випадках таких прислівників, або тих, що не повністю перейшли в складені прийменники, найбільше помилок. Тут ми бачимо орфограму, де чітко "в половину" пишеться окремо. Тут не відбулося повного зрощення між класичним прийменником "в" та іменником "половину". Це складний випадок, який треба запам'ятати.
Ганна Дидик-Меуш. Фото: bookforum.ua
— Складнощі виникли і з зелено-чорним прапором…
Василь Терещенко: Це слово не викликає жодних труднощів. Це відтінки кольорів. А правило чітко говорить, що відтінки кольорів пишемо з дефісом.
"З горба в долину": проста перевірка
— Плутанина у багатьох виникла з горбом та долиною, в багатьох випадках ці слова були написані разом…
Ганна Дидик-Меуш: "З горба" іноді писали за аналогією "згори", і "в долину" написали разом. Однак це чотири слова. Йдеться про дві пари іменник + прийменник. Горб – це реальна гора, з якої мчала машина. Друга пара – це теж іменник з прийменником: "в долину". Правило для таких випадків дуже просте: якщо легко ставиться прикметник між прийменником та іменником, тоді вони пишуться окремо. Приміром, можна сказати "зі стрімкого горба" або "в небезпечну долину".
"Немає" чи "не має"?
— Коли ми зустрічаємо це слово в будь-якому тексті, мимоволі замислюємося – "немає" чи "не має"?
Ганна Дидик-Меуш: Цікавою орфограмою є написання слова "немає": " Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської, і знати: наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом". У даному випадку головне – не плутати слово "немає" з особовим дієсловом "мати" з часткою "не". Отже, на письмі слово "немає" ми пишемо разом, якщо його можна замінити синонімом "нема". І вираз матиме значення "нема нічого щемкішого", "нема нічого красивішого". В обох випадках не йдеться про особове дієслово. Як, приміром, в реченні "Олексій не має щастя". Тут йдеться про безособовість.
— Багато помилок наробили у словах "подекуди" та "наприкінці".
Василь Терещенко: Справді, дехто примудряється слово "наприкінці" розбити на цілих три слова. Але в даному випадку йдеться не про іменник з відповідними прийменниками, а про складний прийменник.
Що є більш фундаментальним знаком – тире чи двокрапка?
— Чи багато тире пропустили слухачі?
Ганна Дидик-Меуш: Особисто я пропустила його в реченні "Підірвані мости лежать животами у своїх ріках – і ріки обіймають їх". У мене в цьому місці була кома, а у авторки – тире. Воно тут зумовлене, і можна обґрунтувати його написання. Воно тут є абсолютно логічним.
Василь Терещенко: Я тире не загубив. Навпаки, я наставив їх більше, ніж треба, де вважав потрібними. Наприклад, у реченні "Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися…" є настільки виразна наслідковість, мовляв, авто так стрибає, що й серце стрибає. Також на смисловому рівні ми маємо метафору – авто протиставляється серцю. Тож я там тире поставив. Хоча виявилося, що авторка його там не поставила.
Ще одне "зайве" тире я поставив в реченні "Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти: зелено-чорний прапор". Але я не знаю мотивації для цієї двокрапки. Напевно це виразний авторський знак. Мені здається, що тут просилося більше тире, і була відповідна інтонація. Це – відокремлене означення, прикладка, яка стоїть в кінці речення. Тому більшість тут поставили тире, а не двокрапку.
Василь Терещенко. Фото: geneza.ua
Ганна Дидик-Меуш: У мене тут теж тире. У мене одразу виник наслідок, зіставлення або порівняння "як" – як зелено-чорний прапор. Можемо говорити про філософію цих двох знаків – двокрапку і тире. Це ніби два різних характери, два різні типажі людей. Двокрапка завжди має більшу "витримку", вона більш розважливіша. Двокрапка допомагає нам щось пояснити. На мою думку, двокрапка є більш фундаментальним знаком, аніж тире. А тире – це інший тип особи. Він швидкий, стрімкий. Завдяки тире ти можеш одразу висловити і наслідок, і зіставлення, і порівняння. Він, як легкий вітер. Очевидно, що деякі слухачі зробили тут помилку.
"Перевіряти речення, коли ти підставляєш сполучник "що"
Василь Терещенко: У реченні "У знищеному селі обіч — весна: обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму, випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховища" ми маємо і тире, і двокрапку. Тире тут досить просто пояснити: тут пропущений член речення (наприклад, "буяє весна"). До речі, тире тут факультативне, його можна було б і не вживати. Бо правопис в цих позиціях передбачає, що при різних інтонаціях ми його або ставимо, або ні. А далі була двокрапка, бо, як люблять говорити учні, після двокрапки щось пояснюється. В даному випадку ми маємо виразне пояснення, в чому проявляється весна – "обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму, проростає". Це тлумачення того знака весни, який ми бачимо наочно, проїжджаючи обгорілі, понівечені росіянами села.
Ганна Дидик-Меуш: Тире є ще в реченні "Хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старої лози у вечірньому світлі — схоже на народну ікону". Я відчула тут тире. Тут для нього є місце. Для мене тут саме тире. Воно миттєво відображає висновок як наслідок, зіставлення і порівняння: наче народна ікона.
Василь Терещенко: Двокрапка є у останньому реченні: "Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської, і знати: наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом". Вона тут прозора. Це безсполучникове речення, де перша частина вказує на інтелектуальну діяльність ("думати, бачити, говорити, слухати"). А друга частина пояснює, що саме я знаю: що наприкінці шляху чекає рідна домівка, де всі рідні й близькі зібралися разом. Таке речення легко перевіряти, коли ти підставляєш сполучник "що", щоб утворилося складно-підрядне з'ясувальне речення.
У п’ятницю відбулася щорічна трансляція Радіодиктанту національної єдності-2023, який тепер відбувається 27 жовтня, у День української писемності та мови. Найбільший україномовний флешмоб щоразу об’єднує сотні тисяч українців у всьому світі. Втім, долучитись до найбільшого україномовного флешмобу можна було до 29 жовтня включно — написавши диктант за записом, оприлюдненим на всіх платформах Українського Радіо. Головне: слід було надіслати диктант паперовим листом до 29 жовтня або на електронну скриньку до 11 години ранку 30 жовтня.
Текст Радіодиктанту зі студії зачитав актор і театральний режисер Олексій Гнатковський. Цьогорічний диктант називався "Дороги України", його авторкою стала поетеса, перекладачка, авторка прозових творів, лауреатка Шевченківської премії Катерина Калитко. До методичної роботи над Радіодиктантом традиційно долучилася мовознавиця, докторка філологічних наук Лариса Масенко.
Текст радіодиктанту було оприлюднено у понеділок, 30 жовтня, об 11:00.
