Ілюстративне фото із сайту Pixabay
Роман Грищук: "генератори – це може бути короткий вихід, він не вирішить проблем повністю"
Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль повідомив, що станом на зараз заклади освіти забезпечені генераторами на 80%. Питання щодо законодавчого приєднання і долучення їх до переліку критичної інфраструктури на зараз не розв'язане. Якої ви з цього приводу думки?
Роман Грищук: Щодо підключення закладів дошкільної, середньої та позашкільної освіти до об'єктів критичної інфраструктури, щоб у цих закладах не відключалась електроенергія, коли йдуть планові відключення, Денис Шмигаль відповів, що поки не розглядається можливість включення їх до об'єктів критичної інфраструктури. Чому це важливо?
1. Світовий день набагато коротший і вже о 14-15 годині може бути темно. Навіть зараз вимкнути світло в школі й уже не так сконцентрована увага дітей.
2. Багато шкіл навчаються у дві зміни. Садочки взагалі працюють до 18-ї години. Більшу частину дня, якщо відключення потрапляє на цей період, діти втомлені.
3. Харчування в школах. Не забуваємо, що зараз є ініціатива президента, що всі в початковій школі абсолютно харчуються. Щоб втілити цю ініціативу, потрібно, щоб було безперебійне електроживлення, щоб школи могли готувати дітям їсти. Так само і садочки. Тому генератори – це може бути короткий вихід, але він не вирішить проблем повністю.
Є у вас обрахунки, наскільки багато електроенергії треба, щоб заживити школи.
Цих прорахунків в мене немає. Я впевнений, що, напевно, і в Кабінеті Міністрів, в Міністерстві енергетики немає. Школи деякі навчаються в дві або навіть в три зміни. У деяких навчання починається, тільки коли стемніє. Ми це теж маємо враховувати.
Школи і садочки не під'єднані окремими лініями. Ми не можемо порахувати чітко, скільки кожна школа або скільки тільки школи, чи тільки дитячі садочки споживають. Вони під'єднані до мікрорайонів. Одна справа просто мати обсяг електроенергії: чи його вистачає, чи не вистачає, інша – його доставити. Бо школи і садочки не окремі. Ми не можемо кожну конкретну школу включити або вимкнути, коли відключається мікрорайон. Вони зв'язані з мікрорайонами. Або треба зробити відокремлену лінію конкретно на школи, на дитячі садочки. А це час, гроші і це робота енергетиків, яких у нас і так небагато. Це технічна складність, яка є для реалізації цієї правильної ідеї включення критичної інфраструктури.
"Генератор у школі не дорівнює наявності електроенергії під час відключення"
80% закладів освіти забезпечені генераторами. Наскільки, на ваш погляд, ця оцінка відповідає дійсності? Яка ситуація в регіонах і у столиці.
Я не можу оцінити. У них є підрахунки, скільки партнери дали, скільки доставили. Генератор у школі не дорівнює наявності електроенергії під час відключення. Щоб генератор працював, потрібно, щоб він був заправлений. Щоб його заправити, потрібно купити пальне. Навіть якщо донори-партнери поставили генератор – хто купує пальне, хто заправляє, хто відповідальний за те, щоб включити правила техніки безпеки і так далі? Тобто я підозрюю, що багато шкіл просто, маючи навіть генератор, його не включають, бо не можуть це технічно зробити, або немає відповідальної людини, або немає пального для цього. А що може в залежності від потужності генератор заживити: чи це тільки освітлення, чи може він заживити кухню, чи це просто якісь технічні приміщення? Є маленькі генератори, від яких толку немає. Є якісь великі, але чи може клас інформатики в школі бути тільки від одного генератора?
Про пальне. А хто, на ваш погляд, мав би справді в цій ситуації оплачувати?
Це точно мають бути розподілені витрати або донорів, або місцевого самоврядування, які відповідають за школи. Хто це робить? Чи це завідувач господарства школи, чи це охоронець, чи є навички у цієї людини? Це мають бути спеціальні люди, які мають слідкувати: "в цей момент відключилась електроенергія, ми йдемо, вмикаємо генератор". Він має бути наповнений, він має технічно правильно обслуговуватися, щоб не було жодних випадків аварійних із ними. Це робота, яку має хтось вміти робити правильно. Бо це безпека дітей.
Роман Грищук. Фото: сайт партії "Слуга Народу"
Наталія Піпа: від регіону до регіону ситуація різна
Батьки оплачують альтернативне живлення у закладах освіти. Яка станом на зараз реальна ситуація?
Наталія Піпа: Насправді від регіону до регіону різна. Я найбільше знаю про Львів, але якраз Львів, як на мене, з цим найкраще і впорується. В інших регіонах ситуація складніша. І це правда, що освітлення – ліхтарики, світловідбивачі – це, передусім, є відповідальністю батьків. Адже коштів з якогось бюджету не виділено. Фактично на школи і садки може виділяти, звичайно, місцевий бюджет, тому що школи є на балансі територіальних громад. Але чи голова і рада територіальної громади справді фокусується на освіті? Чи є кошти в цієї територіальної громади? І від того вже залежить насправді, чи громада хоч щось старається і закуповує, починаючи від генераторів. Навіть ті громади, які багатші й спроможніші, більше роблять ставку на генератори, ніж кожній дитині купують ліхтарики. Це забезпечується або коштами батьків, або ще є варіанти, що коштами гуманітарних фондів.
А генератори загалом робочі?
Усе залежить від ситуації, бо насправді стрічки окремої на бензин для генераторів немає. Тому, відповідно, це фактично власними силами забезпечується. І якщо керівник закладу немає стосунків добрих із батьками або батьки йдуть навідріз, то там може бути така ситуація, що є генератор, але його ніхто нічим не наповнює. Тому тут дуже двояка ситуація. Знаєте, коли видно, що громада старається і керівник управління освіти йде, говорить із батьками, говорить із директорами, що "дивіться, ситуація така, ми від громади дали стільки, ми постаралися, але от бюджети у нас такі, ми не вкладаємося, але ми хочемо, щоб дітям було світло. Будь ласка, давайте разом це зробимо". Це одна історія. А коли хтось просто, знаєте, кидає, "ну, от там вам привезли і тіштеся і типу ви самі з проблемами" – то є інше. Коли з батьками, і з громадськими організаціями, коли ти бачиш, що влада територіальної громади робить зі свого боку і просто є допомога й підтримка, є нормальна комунікація, тоді воно рухається. А коли немає порозуміння, тоді воно і складне. Коли територіальна громада за це дбає, вона виходить і до уряду, і до обленерго, і говорить: "Давайте шукаємо шляхи, як забезпечити наші садки, в першу чергу, бо там найменші діти, і школи світлом у певний час, щоби насправді забезпечити той процес і навчання, і безпеки. Це і психічне здоров'я. Тоді воно йде. Але коли ж громада не звертає на це увагу, то ситуація є складною. Тому часом ми пишемо листи прохальні територіальних громад, щоб займалися цим питанням.
Щодо генераторів, які мені вдалося залучити, то я переконувалася з командою, що вони в безпечних місцях. Вони зазвичай мають розташовуватися назовні, часто є можливість розмістити в закладах дошкілля та позашкілля, коли вони мали передпідвальні приміщення і є наче за гратами, але і назовні. І це саме те потрібне місце.
Із 10 листів два спрацьовували
Наскільки реально зараз у школі, яка немає чи генератора, чи безперебійника, знайти якогось благодійника, грантодавця, де його шукати? Підкажіть алгоритм дій для керівників закладів?
Шукаємо якусь територіальну громаду – це була Польща, Німеччина, Британія – куди ми писали листи. І зазвичай я старалася, щоб були фотографії передусім дітей або навіть відеозвернення малесеньких дітей: "ми живемо в таких умовах, просимо вас підтримки, ми ще з вами не знайомі, але ми разом за стійкість і підтримку". І насправді, можу сказати, що не стовідсотково спрацьовувала допомога, але з 10 листів два спрацьовували. І пізніше школи та громади налагоджували взаємини і співпрацю не тільки по генераторах. Найкраще, коли хтось із класу або зі школи поїхав за кордон, зараз там є, і говорити, наприклад, з їхніми батьками. Або просто сідали в інтернеті. Зазвичай всі дані є відкритими і дивились, яка громада. Легше із Польщею працювати, коли назви міст чи сіл є такі самі, як в Україні і в Польщі. І це теж допомагало.
Ваша думка стосовно того, щоб віднести заклади освіти до об'єктів критичної інфраструктури?
Мають бути певні критерії, наприклад, наповненість дітей. Бо є школи, де 5 дітей, чи 10, чи 20 – їх би треба було тоді укрупнювати. Точно треба відносити до критичної інфраструктури і чітко вказувати, наприклад, години, коли треба максимально все зробити, щоб світло було.
Наталія Піпа. Фото: facebook/Natalya Pipa
КОНТЕКСТ
Абсолютна більшість українських закладів освіти забезпечена автономними засобами електропостачання. Про це, під час виступу у Верховній Раді, заявив прем'єр-міністр Денис Шмигаль, відповідаючи на запитання щодо приєднання закладів освіти до критичної інфраструктури з метою безперервного забезпечення електроенергією. За його словами, критичність інфраструктури чітко визначена законодавством і до неї входять обʼєкти, що забезпечують виживання держави. Водночас Шмигаль зауважив, що уряд має на меті забезпечити всі заклади освіти генераторами.
"Станом на кінець листопада понад 80 % закладів освіти – дитячі садки, школи та університети були забезпечені відповідними засобами індивідуального подання електроенергії. Ми працюємо і за державний кошт, і спільно з партнерами, для забезпечення усіх закладів освіти протягом цього опалювального сезону автономним електропостачанням, щоб не переривати навчальний процес", – сказав премʼєр.
Водночас столичний голова Віталій Кличко зазначив на початку грудня 2024 року в коментарі Суспільному, що майже кожна школа та дитячий садок Києва оснащені генераторами на випадок, якщо навчальний заклад залишиться без електроенергії. "Генератори закупалися містом Києвом. Велику кількість ми отримали як гуманітарну допомогу від наших партнерів. Сьогодні майже кожна школа і кожен дитсадок має генератори", — переконував Кличко.
