До кінопрокату сьогодні виходить шостий альманах українських короткометражних фільмів від Довженко-Центру. Про проект "Українська нова хвиля" та короткометражне кіно в Україні в ефірі "ДеньПРО" розповіли Олександр Прокопенко, менеджер проекту "Українська нова хвиля", та кінознавець Станіслав Мензелевський, керівник науково-програмного відділу Довженко-Центру.
Ведучі:
Ганна Матвійчук, В’ячеслав Ільїн
В’ячеслав Ільїн: – Вихід альманаху українських короткометражок вже назвали "маркетинговою провокацією". Чи підтримує публіка наш короткий метр?
Олександр Прокопенко: – Власне, коли "Українська нова хвиля" з’явилася як проект, це був виклик у першу чергу для молодого короткого метра, тому що про нього мало хто знав. А зараз "Українська нова хвиля" – це вже бренд, і ми вже маємо свою певну аудиторію і намагаємося з року в рік її розширювати.
Ми залучаємо найкращі, найцікавіші роботи, і пропонуємо глядачу дати оцінку цьому проекту.
ВІ: – Тобто публіка голосує гривнею?
Олександр Прокопенко: – Якщо дивитися на результати попередніх років, то ми бачимо тенденцію до росту. Інтерес зростає, і ми пропонуємо дивитися не тільки блокбастери. Це певний артхаус і, можливо навіть, трошки глибше.
Ми отримуємо відгуки після того, як випускаємо цей проект у прокат, і відгуки дуже різні: схвальні, критичні… Але переважно люди цікавляться тим, що у нас виходить "молоде". Проект на меті має ще й відкрити нові імена, які можуть стати другими Іллєнками, Муратовими, молодих режисерів, творчість яких можна далі потенційно відслідковувати.
.jpg)
Ганна Матвійчук: – Довженко-Центр – найбільший український кіноархів, який зберігає понад 5 тисяч найменувань ігрових, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів. Чим ще займається центр?
Станіслав Мензелевський: – Колись давно Довженко-Центр плутали з центром лікування алкоголізму, зараз нас періодично плутають зі студією Довженка. Але в принципі ми не сумуємо і далі робимо свою роботу.
Юридично Центр було створено у 1994 на базі кінокопіювальної фабрики. Тоді вирішили, що нова українська держава потребує якогось українського фільмофонду. З’ясувалося, що на той момент в Україні не було фактично фільмофонду, бо за юридичними процедурами фільми, зняті на українських студіях, віддавалися на зберігання у Госфильмофонд, державний фонд під Москвою. Тому в Україні українського кіно практично не було.
Тому на базі кінокопіювальної фабрики, яка робила копії фільмів для прокату в сусідніх республіках, було створено фільмофонд, який за час свого існування поповнився 5 тисячами фільмів. І це ще, мабуть, навіть не початок, бод уже велика кількість втраченого німого кіно, це аспект, яким ми зараз, мабуть, займаємося найбільше.
Центр було створено саме з метою зберегти те, що є, примножити і якось популяризувати цей контент. Проект "Українська нова хвиля" – це один з таких видів популяризації якогось українського кіно, українського контенту.
.jpg)
ВІ: – До альманаху потрапили дуже різні фільми, від спортивної драми до анімаційного сюру. За вашими спостереженнями, як змінюється тематика українського короткометражного кіно?
Олександр Прокопенко: – Якщо подивитися на програму цьогорічного альманаху, можна побачити таку соціальну проблематику, яка об’єднує альманах. Але можна побачити і багато іронічних моментів. Якщо ви подивитеся фільм Павла Острікова "MiaDonna" – це режисер, який дуже любить показувати проблеми через якісь іронічні мазки. Він показує, що турбує простих людей. Це короткометражка-фантастика, де чоловік перетворюється на 7-річного хлопчика.
Є й інші теми, які турбують сьогодні молодих людей, наприклад, війна на Сході. На це не можна не реагувати. Ці рефлексії хочеться показувати, щоб вони не забувалися. Бо дуже багато людей зараз живуть у певному вакуумі, реагують на перипетії, які стосуються президентських перегонів і забувають, що на сході сидять хлопці в окопах.
Відповідно, ми можемо від якоїсь такої гострої проблеми перейти до іронії, потім знову повернутися до цієї проблеми. "Українська нова хвиля" має показати не тільки найкраще, але й найгостріше, зачепити людину, запросити в кінотеатр не тільки розважитися, але й задуматися.
ВІ: – Зрозуміло, що при відборі фільмів до альманаху ви керуєтеся тим, як ці фільми були відзначені на міжнародних фестивалях. Чи є ще якісь критерії?
Олександр Прокопенко: – Ми відслідковуємо фестивалі, відслідковуємо режисерів, які вже мають певну вагу. Ми слідкуємо за відзнаками, які отримують фільми, але ми також намагаємося об’єднувати хвилі у якісь тематичні групи.
Були роки, коли ми навіть збирали фокус-групи і пропонували їм переглянути так званий лонг-ліст з тих короткометражок, які ми відбирали. Там були викладачі Карпенка-Карого, студенти. Іноді, з огляду на те, що Довженко-Центр багато робить проектів, ми звертаємося виключно до того, що сказали критики, що сказали журі, які відзнаки. На щастя, таких фільмів стає більше. І я сподіваюся, наступного року можна буде випускати вже дві "Українські хвилі", тому що хороших українських короткометражних фільмів стає більше.
