18 травня ми відзначаємо 100-річчя від дня народження Івана Павла ІІ, понтифікат якого залишив важливий внесок не лише в історії церкви, але й усього людства, зокрема, й України. Розкажіть, будь ласка, які заходи відбуваються у Польщі з нагоди 100-річчя з народження Папи? Адже польський парламент оголосив 2020 рік роком понтифіка.
– Підготовка була великою і ключовим моментом національного відзначення мало бути паломництво до могили Івана Павла ІІ до Ватикану. Але через коронавірус всі ці заходи були відмінені. Тому головні урочистості будуть відбуватися у Вадовіцах, місті, де народився Папа, й проходитимуть вони здебільшого віртуально.
Іван Павло ІІ був дуже близький українському народу, особливо вірянам католицької церкви. Розкажіть про його роль в польсько-українському примиренні.
– Я думаю, що досі ані поляки, ані українці не усвідомлюють, наскільки важливою Україна була в його понтифікаті. Я нагадаю один момент, який відбувся під час інавгурації його понтифікату 22 жовтня 1977 року. Це момент, який називається "гомагіум", коли кардинали складають пошану і в знак пошани до нового Папи цілують перстень святого Петра. Але по відношенню до двох кардиналів Папа Іван Павло ІІ як виняток зробив інакше: це він їх поцілував. Тими кардиналами були примас Польщі Стефан Вишинський та митрополит львівський Йосип Сліпий. Це показало на весь світ, що Папа цілує руку кардинала церкви, яка була заборонена в Радянському Союзі.
Більше того, через місяць після цієї події Папа зустрічається із кардиналом Йосипом Сліпим і вони починають готувати програму відзначення тисячоліття хрещення Русі. Саме відтоді програма стала однією з найбільш важливих, центральних тем всього понтифікату Івана Павла ІІ.
В якому контексті Україна була важлива для Івана Павла ІІ?
– Іван Павло ІІ говорить про це на закритій зустрічі із польськими священиками у червні 1979 року у Ясній Гурі. Під час розмови він каже, що найважливіша мета його понтифікату буде полягати у відновленні свободи греко-католицької церкви в Україні та Румунії. Тут критика Івана Павла ІІ до попередньої політики Ватикану, адже вона полягала в тому, що на перше місце ставилися стосунки із московським православ’ям і таким чином це шкодило католикам східного обряду. А Іван Павло ІІ міняє цю логіку: він каже, що спочатку треба домагатися прав греко-католиків, а потім розмовляти з московським православ'ям.
ФОТО: pixabay
Пане Анджею, я знаю, що ви досліджували архіви КДБ в рамках роботи, пов’язаної з Папою Іваном Павлом ІІ. Що вас вразило найбільше?
– Тут треба сказати про те, що це величезна мережа, яка показує повний тоталітаризм. До 1981 року вони знали все і їхні знання потім втілювались у конкретні дії, кроки, але з часів Горбачова вже видно, що вони також знають все, але їхні знання вже не втілюються в конкретні дії і політичну реальність.
Тим більше дивно, що система, яка контролювала все і знала про все не кривавим способом зникла, адже документи показують, шо КДБ докладно знали про греко-католицьку церкву в Україні, тому назву, що це була підпільна церква варто вживати, мабуть в лапках. Вони знали про кожного громадянина, який є членом греко-католицької парафії, про всіх таємних єпископів і, якби вони хотіли, могли би всіх арештувати одного дня і вивезти до Сибіру.
Що стосується замаху на житті Івана Павла ІІ 13 травня 1981 року. В нього стріляли, але куля пройшла в кількох міліметрах від життєвоважливих органів. Існує багато матеріалів про те, що за цим злочином стояли спецслужби.
– Я брав участь в офіційному слідстві, яке велося Інститутом національної пам’яті Польщі. В результаті цього слідства ми чітко побачили, що участь болгарів була дуже активною: вони підтримували контакти з убивцею від його приїзду в Софію до Італії, потім відбувалася підготовка до замаху на Івана Павла ІІ.
А за злочином стояли болгарські спецслужби?
– То були технічні помічники. Звичайно ж, Болгарія не була повністю зацікавлена у ліквідації Івана Павла ІІ. Також треба сказати чесно, що не відомо про документи, які б підтверджували прямий наказ з Кремля болгарам вбивати Папу. Якщо ж такі документи є, вони у Москві і ми їх не швидко побачимо.
Ще один факт щодо українського контексту Івана Павла ІІ: його батько служив у 12 полку піхоти, який стаціонував у місті Вадовіце і там також служили українські солдати, ветерани війни 20-го року. Тобто в оточенні Кароля Войтили під час його народження були присутні українці. Потвм вони ще продовжували свою участь у третьому сілезькому повстанні і можна сказати, що оце польсько-українське братерство зброї 20-го року наклало свій відбиток.
У понтифікаті Івана Павла ІІ ключову роль завжди відігравала Україна: це було пов’язано із його концепцією обєднання всієї Європи. Він завжди говорив про двоє легенів: західне і східне - у духовному розвитку. Це завжди трактувалося як своєрідне звернення до московського православ'я. Але ні. Документи доводять, що в цій концепції була присутня Росія, але завжди у контексті України і Білорусі. При чому, у своїй духовній практиці Іван Павло ІІ ніколи не звертався до СРСР, він говорив завжди про конкретні народи: росіян, українців, білорусів. І Українц він сприймав як своєрідний міст поміж Сходом і Заходом. І прикладом цього синтезу була греко-католицька церква.
ФОТО: Papiez-Wiara
