Про практику залучення коштів від своїх прихильників до партійних кас
У нас не розвинено донорство, коли члени партії платять внески, і ми досить рідко зустрічаємо подібні дані у фінансових звітах. Але у своєму дослідженні ми більше говорили насправді не стільки про членські внески, скільки про те, чи партії пристосовуються до сучасних технологій і чи вони створюють умови для того, щоб їх фінансово підтримували звичайні пересічні прихильники, тобто хто скільки зможе.
У світі це не просто прийнятна практика. Це основне джерело надходжень. У більшості випадків суттєву частку коштів партія отримує не державним фінансуванням, не членськими внесками, не великими внесками від донорів, а все залежить від країни до країни, від партії до партії, але фактично основою для політичної партії мали би бути внески приватних донорів і з великої кількості малих внесків. Але для того, щоб їх отримати, партія має створити умови, тобто дуже просту і зрозумілу логістику, коли ти заходиш на сайт або в додаток і буквально за кілька кліків перераховуєш кошти. Нічого подібного в Україні до якогось моменту взагалі не було.
Згідно з опитуванням Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, 11% українців говорить про те, що вони готові фінансувати політичні партії. Є певні умови, за яких вони були би готові фінансувати ці політичні партії. Головна передумова — це довіра. Довіра пов'язана не стільки з такими формальними речами, як наявність програми, скільки із зрозумілістю питань фінансування політичної партії, чи є значний вплив олігархів, чи партія відкрита чи закрита у питанні звітування про те, звідки у неї гроші і куди вона їх витрачає. Також є дуже важливим відчуття безпосереднього зв'язку політичної партії зі своїм виборцем, коли партія говорить про ті ж питання, які важливі для тебе і робить щось для того, аби ці проблеми вирішити.
Про те, що парламент прибрав основні законодавчі бар’єри та спростив процедуру здійснення внеску на поточні рахунки партій
Проблема полягала в тому, що онлайн перерахунки коштів до січня 2020 року були під забороною. Точніше прямої заборони не було, але процедура, прописана в законі, не передбачала можливості онлайн перераховувати кошти. Спільними зусиллями упродовж кількох років пропонували парламенту змінити це, і в січні 2020 року парламент узаконив, що фінансувати політичні партії можна і онлайн через платіжні системи.
Що потрібно, аби партія дістала гроші від приватних донорів
Потрібно щонайменше, аби партія зверталися до донорів і до прихильників за такою підтримкою. Кандидату чи депутату однозначно потрібно було б звітувати, звідки взялися гроші. У нас країні законодавство таке, що всі звітують, де взялися гроші, особливо під час виборів.
Але так історично склалося, що у нас партії показують нулі на рахунках і потім стається якесь чудо. У партії немає реквізитів на сайті, партія ніколи публічно не зверталася до прихильників, і тут в якийсь момент масово десятками, а інколи й сотнями мільйонів гривень починають кошти надходити на рахунки. І це підозріло, коли в один день надходять платежі від великої кількості людей з різних регіонів.
Виявляється, що люди, які офіційно перераховували ці кошти, це банально підставні донори, через яких перераховують гроші на партійні рахунки, тому що принаймні якусь частину видимих неозброєним оком видатків потрібно покривати, тому що є відповідальність за приховані витрати. Більшість партій користуються цим, використовують підставних донорів і заводять гроші. Щодо того звідки ці гроші беруться, це непублічні приховані домовленості, про умови яких ми не знаємо до кінця і ніколи не дізнаємося між партією, між кандидатом і фактично середнім і великим бізнесом, який дає гроші на кампанію або просто на діяльність взамін на щось, наприклад, на прихильність чи якийсь законопроект.
Єдиною альтернативою такому темному фінансуванню є два шляхи. Перший — жорсткіший контроль і відповідальність, але нас в державі завжди є проблеми із тим, щоб виявити порушення і довести його до логічного судового рішення. Тому цей шлях у нас дуже часто не працює або дуже сильно пробуксовує. Інший варіант виходу з цієї проблеми — це поява партій, які суттєво змінюють свою поведінку і грають не за тими правилами, за якими всі звикли грати, тобто йдеться про непублічні домовленості з бізнесом, а фактично пропонують суспільству і виборцю щось таке, що резонує, і цей виборець готовий фінансово докластися, аби ця партія чи кандидат отримали мандат чи посаду для того, щоб втілити ці рішення.
Партія "Голос" спробувала фандрейзити, але ми не знаємо результати цього фандрейзингу, тому що партія не подавала фінансового звіту за цей період. Це єдина політична партія, яка інтегрувала в сайт платіжну систему і тепер дуже легко зайти з телефону і перерахувати кошти. Єдине, що це зробили дещо запізно, і навіть якщо був якийсь ефект від таких закликів і змін на сайті, він був дуже обмежений, тому що практично вже партія розпочала кампанію і тільки після цього почала збирати гроші. По ідеї має бути навпаки. Має бути тривалий завчасний період збору коштів і потім вже під час виборчої кампанії ми їх витрачаємо. І очевидно, що левова частина коштів, які були витрачені на кампанію, були зібрані у традиційний спосіб приватних перемовин з тим, хто може дати ці гроші.
Які партії практикують новітні рішення для розв’язання системи фінансування
Немає жодного випадку, коли ми можемо сказати, що партія спробувала, їй вдалося і вона 100% своїх витрат покрила за рахунок дрібних внесків з прихильників. Але є чотири випадки, коли партії спробували. Мова йде про партію "Голос", маленьку київську партію "Народовладдя", партію, яка є в окремих регіонах "ДемАльянс" та партію "Демократична сокира", яка пристосувалася до нових технологій вже після виборів, інтегрувавши до себе на сайт платіжну систему, побачивши її у "Голосу".
Зараз у звітах середній внесок — це десятки і сотні тисяч гривень від одного донора. Якщо кампанія по збору коштів з пересічних прихильників буде успішною, це безпосередньо вплине на те, скільки донорів ми побачимо у звітах, тому що їх має бути набагато більше, а також вплине на те, якою є середня сума внеску від одного донора. Бо згідно з соцопитуваннями пересічний донор готовий давати від 50, 100, 200, 300 500 гривень до кількох тисяч. Тобто 75% людей готові давати такими дрібними сумами. І якщо будуть справжні донори, ми будемо в фінансових звітах бачити такі суми.
Які дані зчитуються з донора під час фінансових операцій
Закону вимагає від партії, щоб вона звітувала про те, коли прийшов внесок та від кого, а також вимагає певну інформацію і про транзакцію, і про донора. Про транзакцію — коли, скільки і від кого, а про донора — або податковий номер, або паспортні і також місця проживання і точна дата народження. Не маючи цих даних, політична партія не може прийняти цей внесок. Вона або має знайти людину, яка перерахувала кошти, і уточнити дані, або має повернути ці кошти донору або до державного бюджету. У цьому і полягає складність, що партія має організувати самостійно такий спосіб перерахунку коштів, за яким вона отримує і гроші, і персональні дані донора, аби потім прозвітувати про ці кошти.
Використання платіжних систем убезпечує оцю логістику, щоб було легко і перерахувати, і щоб партія гарантовано отримала персональні дані донора і могла прозвітувати про такий внесок.
Раніше процедура передбачала, що ти маєш завантажити, роздрукувати і підписати спеціальну заяву, взяти гроші і паспорт, фізично у піти відділення банку або поштове відділення до каси, внести там реквізити і всі дані про себе й таким чином перерахувати. Очевидно, що треба бути гіпервмотивованим, аби це зробити. Тому якщо процедура перерахунку коштів передбачатиме, що ти зайшов на сайт, витратив хвилину і перерахував внесок, тоді значно зростає ймовірність того, що донори все-таки будуть підтримувати. Це полегшує життя і донору, і партії.
Фото: chesno.org
