Знущання в школі. В чому причина булінгу і чи існують ліки від жорстокості?
Дитячий і сімейний психолог Катерина Гольцберг у програмі Українського радіо "Недільний гість" розмірковувала над цією актуальною темою.
Міністерство освіти спільно з міністерствами соцполітики, культури і молоді та спорту створили план дій з протидії булінгу в навчальних закладах. Пані Катерино! Це нове явище у школах чи знущалися завжди?
Катерина Гольцберг: Це явище було і в наші часи, але тоді на нього не звертали увагу. Діти потерпали. Багато з дітей, вже нині дорослих, розповідають, що була у них така сумна історія. Найбільше їх вразило саме спостерігати за тим, як когось цкують, бо вони ніяк не могли на це вплинути. Це цькування впливало і на їх психічний стан. Вони боялися, іноді приєднувалися до агресора, і це теж негативний досвід. Мені здається, що основою будь-якого цькування є страх - страх із боку насильника і страх з боку жертви і дійсно страх із боку тих, хто за цим спостерігає. Бо всі ці три види учасників булінгу потерпають від цього в різній мірі. Насильник - це людина яка має свої психологічні проблеми і допомогти насильнику складніше, ніж іншим учасникам тому, що він теж в якійсь мірі жертва.
Але він вже жертва інших обставин, напевно, побаченого в сім'ї. Але батькам його жертви від цього не легше. І перше, що вони роблять, це виплескують свою злість, приходячи до школи на розбірки. Давайте роз'яснемо що треба робити і чого ні в якому випадку робити не можна батькам жертви?
Катерина Гольцберг: Коли я прихожу до шкіл, до вчителів, до батьків я кажу: нам треба з'ясувати одну важливу істину, що виховуємо ми тільки своїх дітей. Зрозуміло, що не треба бігти до насильника і хапати його за руки. Іноді це навпаки погіршує стан жертви і батькі самі стають булерами. Якщо зазирнути в батьківські вайберівські групи, то це іноді просто жах. Я також кажу, якщо ви позбавитесь цієї дитини, її місце займе інша дитина... Тому лікувати треба весь колектив. Забравши одну агресивну дитину, ми нічого не вирішуємо. Це комплексна проблема і мені здається, якщо міністерства цим зацікавилися це дуже важливо. Це вже масштабна проблема, яка має не дуже гарні наслідки. Це стає іноді навіть модним у деяких школах. Тому міри, які треба прийняти - це зробити це непопулярним. Скажімо, забрати цей феномен зі шкіл. Це дуже складна задача.
Що не треба робити батькам? По-перше, не треба бігти розбиратися з іншими дітьми. Але треба долучити адміністрацію школи - вчителя, директора, психолога до цієї проблеми. Замовчувати цю проблему не можна. Є багато випадків, коли діти були доведені чи до самогубств, чи до таких дій, коли вже вони ставали агресорами. Агресія в людини є. Якщо її цькують, її треба кудись виливати. Тому дуже важливо долучати дітей до спорту, до якихось активних ігор.
Деякі батьки не кривдника карають, а йдуть до його батьків і починається бійка.
Катерина Гольцберг: Дорослі люди повинні розуміти, що це недоречно. Повинен бути механізм як реагувати. На жаль, законодавчих механізмів наразі немає. Неможливо зараз дитину покарати. На це не звертають увагу правоохоронці. Дуже є велика проблема в тому, що, на жаль, адміністрація школи не завжди зацікавлена в тому, щоб виносити це сміття на загал. Вони приховують такі речі і намагаються швидко вирішити проблему. Часто батьки самі б'ють у дзвони і залучають суспільство до цієї проблеми. Бо суспільна думка вирішує іноді більше, ніж правоохоронці.
Прослухати повну версію розмови.
На фото - Катерина Гольцберг.
