Фото: Вікіпедія
Неформальне об'єднання, яке отримало свою назву за першими літерами країн-учасниць – Бразилія, Росія, Індія, Китай та Південна Африка – БРІКС вважають геополітичним опонентом G7 і західних фінансових установ, таких як Світовий банк та Міжнародний валютний фонд. Понад 10 років до складу блоку входило лише п'ять країн, але нині ця структура розширюється. І ця тенденція продовжується. Охочих приєднатися до БРІКС стає більше. Слідом за Туреччиною та Азербайджаном про своє рішення вступити до проросійського альянсу оголосила Малайзія. Чи справді в геополітичному плані це потужне об'єднання, яке інспірується країнами-учасницями, насамперед, Москвою для того, щоб виробляти колективний спротив ініціативам Заходу?
Не лише Росія. Найголовніша країна, з моєї точки зору, яка знаходиться в БРІКС – це Китай. Коли ми говоримо про БРІКС, то говоримо, перш за все, про економіку. Погляньмо на історію цієї організації. Їй дуже багато років. Вона виникла в 2006 році, згодом до неї додалася Південно-Африканська республіка. Ідея була в тому, що всі країни, насамперед, Бразилія, Росія і Китай, які на той час подавали великі надії, як потужні економіки, будуть дуже серйозно зростати і стануть поштовхом для глобальної економіки. Цю ідею розробляли західні економісти та інституції.
Ще більша віра в ці економіки виникла у 2008 році, коли була серйозна криза в західних структурах та Сполучених Штатах Америки. Тоді було ще більше надій, що саме ці країни вибухнуть економічно. Але, як ми бачимо, нічого не трапилося. Кожна з них рухається своїм шляхом. А найпотужнішим нині є Китай. І всі, хто зараз липне до цієї організації, всі, хто до неї тягнуться, насамперед, шукають економічну вигоду. І ці економічні вигоди пов'язані з можливостями Китаю, другої економіки світу, потужного інвестору, країни, яка прагне змінити економічний світовій ландшафт. Потуга Китаю очевидна.
Другий пункт, який робить цю організацію важливою, але вже для Росії і для країн, які прагнуть туди потрапити – це прагнення торгувати в межах цієї організації, зокрема, з Росією. З огляду на те, що західні санкції все ж обмежують звичайні шляхи торгівлі, Росія намагається через БРІКС, не без допомоги Китаю, придумати альтернативу, наприклад, західним фінансовим майданчикам, західним фінансовим системам, придумати в рамках БРІКС якусь спільну валюту. Над цією ідеєю працювали протягом минулого року. Але в чому питання до цієї організації?
Вона не вибухнула, вона не має навіть спільного секретаріату, вона не має спільних структур. Так, її намагаються протиставляти Заходу і, насамперед, Великій сімці. В тому, що вона є потужнішою за своїми якимись показниками: в тому, що вона за рівнем ВВП доганяє Велику Сімку, в тому, що її населення вже перевершило Велику сімку. Тобто Росія та Китай намагаються знайти якісь цифри і протиставити їх Великій сімці.
Але насправді цей майданчик не має якогось підґрунтя. І зараз, коли він починає розширятися, еквівалентність країн, які намагаються туди потрапити, абсолютно різна. Туди йдуть різношерстні країни з різними поняттями і різними цілями. Відповідно, на сьогодні ця організація не має якоїсь структури і механізму, за допомогою якого вона буде діяти, як організація, а не тільки, як майданчик, щоб поговорити раз на рік. Цілі кожної країни – посилити економічні можливості, двосторонню торгівлю. Повертаючись до Росії і Китаю, для них ця організація стала важливим інструментом для протистояння Заходу.
Китай як країна економічно потужна вважає, що є недооціненим в світових фінансових структурах. Тому що МВФ, Світовий банк, превалювання долара у світі – все це західна система. І Китай вважає, що його інтереси в економіці не враховуються, що він повинен мати потужніший голос в цих структурах. І тут з'являється БРІКС, де Китай намагається втілити свої фінансові інструменти, де головним може стати Азійський банк для ведення якихось операцій. Для Росії важлива двостороння торгівля в національних валютах, прагнення створити альтернативу Swift. А ще найголовніше для Росії – це показовість в протистоянні з Заходом. Мовляв, Росія не тільки не ізольована, а й має дуже багато країн-однодумців, які тягнуться до неї.
Механізм БРІКС для Росії є показовим, особливо, в контексті того, що Росія цього року приймає БРІКС. Ці саміти відбуваються на ротаційній основі: щороку в різній країні. В жовтні в російській Казані відбудеться цей саміт. На жаль, з точки зору України, з точки зору руйнування світової системи міжнародного права, в Росію поїдуть представники багатьох країн, і не лише цих п'яти, які входять до БРІКС, а й тих, хто долучився минулого року до цієї організації вперше.
Хочу звернути вашу увагу на кілька прикметних моментів. І Китай, і країна-агресор Росія – це країни з яскраво окресленими мілітаристськими спрямуваннями. Росія веде війну на знищення України, а Китай не проти відхопити Тайвань. Також серед цієї п'ятірки є дві країни, які достатньо дивно поєднуються. Це Індія та Китай: Індія має прозахідне спрямування, при тому що вдало торгує з Росією, значною мірою орієнтується на США і перебуває в надзвичайно напружених взаєминах з Китаєм. Логічно, що розумні політики мають дистанціюватися від Росії, але насправді відбувається не зовсім так.
На третьому році війни є тенденція до створення двох полюсів. Росія та Китай, використовуючи свої амбіції, роблять ставку на БРІКС, як на створення полюсу для реалізації своїх цілей. На жаль, деякі країни в світі не дивляться на те, що Росія є агресором, для них бізнес і заробіток грошей – це основне. І кожен це пояснює по-своєму. Минулого року до організації увійшли ще п'ять країн: Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Іран, Єгипет та Ефіопія. Зрозуміло, чому санкціонований Іран тягнеться до цього блоку – щоб якось підживити свою економіку. Тим не менше, дві персидські країни мають хороші стосунки з Китаєм, покладаються на китайські інвестиції і непогано взаємодіють з Росією.
Ви згадали Індію, яка тривалий час перебуває в цій організації. Це про багатоприєднаність. Куди тільки можна приєднатися, Індія приєднується, щоб ілюструвати свою стратегічну автономію, незалежність ні від кого, прагнення самостійно вирішувати, з ким вона дружить. А дружить вона в межах якихось інтересів. Тож, це не заважає їй бути з Китаєм в одній організації. А Ефіопія та Єгипет – це абсолютно різні країни за економічним складом, за потугою бути в одній організації з Індією та Китаєм і розраховувати на еквівалентність. Загалом, Росія і Китай говорять про те, що ще 30 країн стоять в черзі, щоб вступити до БРІКС. Але заявки, про які ми чули – це Туреччина, Азербайджан, Малайзія, Таїланд і Білорусь. Якщо цей мікс країн приєднається, то, очевидно, очікувати від цієї організації якогось реального розвитку чи можливостей задовольнити потреби кожної країни, не варто.
Як Малайзія пояснює свій вступ? Вони говорять про те, що їм хочеться мати сильніший голос у вирішенні глобальних питань. Їм хочеться мати глибші відносини і покращення своєї економіки. І що цікаво. Вони говорять, що в нинішньому світі, коли світ дуже поляризується, і між Заходом та Росією-Китаєм виникає протистояння, вони б не хотіли обирати якусь сторону. І цей аргумент виглядає абсолютно смішно. Тому що, якщо такі країни, як Малайзія чи Тайланд, думають, що в цій організації їхній голос буде еквівалентним, то це певна брехня. Або – це прагнення зманіпулювати якимись своїми поясненнями, чому вони туди намагаються вступити. Останнім часом ми бачимо, як схаменулися країни Глобального Півдня і кажуть про те, що вони теж недооцінені. Особливо на тлі російської агресії проти України.
І ми бачимо, як вони намагаються говорити про свою нейтральність або закликати до миру. І під прапором нейтральності досить потужно наближаються, пливуть у бік Росії чи Китаю, двох авторитарних режимів. Одна з яких є країною-терористом, яка нищить меншу за себе країну. Яка маючи ядерну зброю, маючи місце в Раді Безпеки ООН, абсолютно зламала всю міжнародну систему. Саме ту систему, яка таким країнам, як Малайзія і Саудівська Аравія дала можливість розвиватися. Ліберально-демократична світова система дала можливість таким країнам позбавитися не тільки колоніальних минулих, але й залучити інвестиції.
Мені здається, що така структура буде дедалі більше ставати пристанищем для диктаторських автократичних режимів. А така солянка в структурі автоматично позбавляє структуру раціональності і функціональності. Тепер згадаємо Сербію. Нагадаю, Сербія залишається чи не єдиною країною в Європі, яка відмовляється приєднатися до міжнародних санкцій проти Кремля після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Президент Сербії Александар Вучич заявив, що не буде присутній на саміті БРІКС в Казані в жовтні 2024 року, куди його запросив особисто Путін. Про що це свідчить?
Сербія – це класичний приклад неправильного балансування в світі. Тому що, будучи в серці Європи, маючи навколо себе успішні кейси своїх побратимів, які вийшли з однієї країни і вступили до Європейського Союзу, Сербія метається в бік Росії. Коли російські інвестиції зменшилися, вона почала рухатися в бік Китаю. Це така форма балансування між різними полюсами: і певного тиску на європейські інституції, які мають до Сербії і претензії, і вимоги ЄС. Ми говоримо не тільки про силу і значимість ЄС, а й про результат. Тому що ЄС, надаючи країнам, які до нього входять, поштовх до розвитку, у відповідь вимагає дотримуватися певних критеріїв. Саме це робить цю організацію і сильною, і дієвою, і ефективною, на відміну від БРІКС. Де йдеться тільки про кількість. Так от Сербія останнім часом маневрує в своїх заявах між проєвропейськими і російськими партнерами, намагаючись всидіти на одному стільці. Відповідно, зустріч в Казані, очевидно, буде негативно сприйнята в Європейському Союзі. І для Вучича це буде абсолютно проросійське клеймо. А йому б не хотілося бути повністю асоційованим з Росією. Цим і пояснюється його поведінка.
Згадаймо принагідно і Туреччину.
З Туреччиною ситуація така. Вона намагається декілька десятиліть вступити до Європейського Союзу. І через свій авторитарний стиль та зауваження європейської структури, вона ніяк не може туди потрапити. Тож вона має певну образу за те, що її туди не беруть. Туреччина, з одного боку, намагається відділити себе від цих структур, грає у багатовекторність, свою стратегічну автономію. І вона отримує зауваження від західних партнерів.
Але при цьому Туреччина намагається проілюструвати: якщо ви нас не берете в цю структуру, ми підемо до іншого берега. До Росії та Китаю. Слід сказати, що політика Туреччини, зокрема її економічний інтерес, полягає в тому, щоб маневрувати між різними полюсами. Туреччина допомагає Україні, багато чого хорошого для нас зробила, але при цьому ми бачимо, що вона взаємодіє з Росією, купує російський газ.
І крадене українське зерно...
Так. І це про багатовекторність та особистий інтерес. Мені здається, що це маневр, який люблять деякі з країн: дивляться в бік Європейського Союзу, але все ж хочуть зробити хід навпаки.
До цієї структури також хоче увійти Азербайджан. Він, на відміну від своїх сусідів, Грузії та Вірменії, з одного боку, підтримує гарні стосунки з Європейським Союзом, з іншого боку, його авторитарний стиль і відсутність демократії на достатньому рівні, викликають зауваження з боку Європейського Союзу. У Азербайджану ніколи не було європейського курсу, як такого.
Зараз вибудовується міст між Центральною Азією та Європою. Зокрема, енергетичний. І Туреччина, і Азербайджан стають важливим ланцюгом в цій логістиці, в цьому енергетичному з'єднанні. Вони намагаються бути цим мостом і брати участь в процесах на тому боці європейського континенту і Євразії для того, щоб бути більш дотичними до всіх процесів. Це – також про маневрування між різними полюсами, яке відповідає інтересам цих держав.
