Звернення Президента України Володимира Зеленського.
Дорогі українці, українки!
Сьогодні особливий день. Сьогодні ми згадуємо про 1944-й – депортацію кримськотатарського народу – і вшановуємо памʼять її жертв. Наша історія містить, на жаль, немало трагічних сторінок – того, через що були змушені пройти наші люди. Але хоч би якими були ці сторінки – гіркими чи страшними, – вони вже ніколи не стануть сторінками брехні і тим більше останніми сторінками для України. Сьогодні, вшановуючи памʼять жертв депортації кримських татар і засуджуючи тепер російське знущання над Кримом, ми відчуваємо, ми знаємо, що російське зло не є і не буде всесильним. Час окупанта на нашій землі обмежений, і його вигнання неминуче й залежить від того, як ми всі чинимо опір, як ми всі стараємось, щоб обʼєднати світ, і як сам світ налаштований – налаштований на захист людяності та життя. Російська окупація Криму у 2014 році стала насправді перевіркою – перевіркою рішучості для всіх у світі. Належної реакції тоді не послідувало, і Путін вирішив, що він нібито може перерости Крим, нібито може робити більше зла – безкарно. 24 лютого поставило в цьому крапку спротивом усіх українців і українок, усього нашого народу: різних людей – різних поколінь, різних поглядів, – які однаково зупиняли окупанта. Історична крапка, поставлена тоді, більше ніколи не стане для України крапкою з комою. Ніколи Москва не матиме шансу підкорити нашу країну, наших людей, свідомість та історію. І зараз, в боях заради України, в роботі заради України, ми досягли такого рівня, коли російське зло навіть на своїй території від наших справедливих відповідей не сховається.
Я дякую всім нашим воїнам та підрозділам Сил оборони України, які і на цьому тижні довели, що російська держава платитиме за все, що вона робить проти наших людей, нашого суспільства. Я дякую кожному нашому воїну, який проявив достатню стійкість і зміг за цей тиждень додати більше впевненості, зокрема, Харківському напрямку. Окупант втрачає свою піхоту і техніку – відчутно втрачає, хоча так само, як і у 2022 році, розраховував на швидке просування по нашій землі. Не забуваємо також про інші напрямки боїв, окрім харківських: Краматорський, Покровський, Курахівський, південні напрямки – всюди, де складно, наші сили дають гідну відсіч окупанту. Зокрема, особливо й окремо дякую хлопцям, які відбили російський штурм Часового Яру. Наші воїни знищили понад 20 одиниць броньованої техніки окупанта. Молодці, хлопці! І також я дякую кожному представнику нашої держави – усій дипломатичній команді Офісу, нашим урядовцям, нашим посольствам, громадським діячам, які допомагають, – дякую за поступове, покрокове просування в підготовці Саміту миру – першого Глобального саміту, який відбудеться у Швейцарії. Ми разом з партнерами готуємо справжній майданчик – майданчик для світу, який дійсно здатен примусити Росію до миру і який Росія не здатна буде обманути. За цей тиждень ми додали ще нових учасників Саміту. Тільки на рівні очільників держав та урядів відбулись мої розмови з Грузією, Канадою, Республікою Корея, Люксембургом, Ліхтенштейном, Малаві, Португалією, Словенією, Францією, Швецією, Ліберією, а також говорив з держсекретарем США. І наступний тиждень теж буде активним з точки зору дипломатії. Українська дипломатія працює разом з українською зброєю заради справедливого миру для нашої держави і справедливого покарання Росії за цю війну. Обовʼязково реалізуємо наші, українські завдання. Дякую всім, хто допомагає! Дякую всім, хто обрав Україну та забезпечує для нашої держави силу і результат. Слава Україні!
День науки в Україні. Гість — Олександр Рундель, член команди Дійсної науки, активний популяризатор.
Скільки відсотків українців перебуває нині за межами України? Як держава з ними комунікує? Чи усвідомлює ця велика громада свою силу? Чим Україна може бути їй корисною, і що ця громада може дати Україні? Якою була роль української діаспори у становленні українсько-канадських взаємин? Гість — Андрій Шевченко, голова місії в Україні Світового конгресу українців, Надзвичайний та Повноважний Посол України.
Які уроки винесла Україна з протестів польських фермерів? Як проявляти емоції, коли це неможливо чи й небезпечно, і зберігати спокій, коли починається війна? Як вибудовуються взаємини між послами, що змінюють один одного в країні перебування? Про все це і набагато більше — з Надзвичайним і Повноважним Послом України Андрієм Дещицею.
Дипломатія УНР та сучасної України, що змінилося за 100 років. Гостя — Ірина Матяш, голова Наукового товариства історії дипломатії і міжнародних відносин, докторка історичних наук, професорка.
Чи їздили до колгоспу радянські студенти-міжнародники? Яким був розрив тандему "КІМО-МГІМО"? Як почувався молодий військовий перекладач одразу по прильоту до Конго у 1984 році? Чи не виходять випускники ВНЗ у реальність відмінну від того, що вони чули на лекціях? І, нарешті, коли Україна все ж вступить до ЄС? Гість — Валерій Копійка, доктор політичних наук, директор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Г.Шевченка, професор.
Що таке ЮНЕСКО? Як працює ця організація і що співпраця з нею дає Україні? Хто такий "національний професійний офіцер" і що ще ми можемо зробити в царині культурної дипломатії? Гостя — екс-очільниця УКФ, екс-національний професійний офіцер ЮНЕСКО, членкиня правління Суспільного Юлія Федів.
"Дао де цзин" чи "Женмінь жибао": якою мовою комунікувати з сучасним Китаєм? Чому ми так мало знаємо і ще менше усвідомлюємо про величезну країну, що омивається Тихим та Індійським океанами з десятимільйонною столицею Джакартою? Як може поєднуватися автентичне національне мистецтво і крій класичного смокінга? Гість програми — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Індонезії Василь Гамянін.
Навіщо пиляти древко президентського штандарта, скільки годин протокол пʼє каву в аеропорту після відльоту "борту номер один", скільки ефесбешників припадає на одне товариство "русько-словєнской дружби" та скільки трун може опечатати за каденцію один консул? Спікер — Михайло Бродович, Надзвичайний та Повноважний Посол України.
Чи була дипломатією радянська дипломатія часів Громико і Шеварднадзе і як вона деградувала до рівня Лаврова і Небензі? Що робити постпреду України в ООН, коли він мусить слухати в тісній кімнаті в Нью-Йорку чи в залі Генеральної Асамблеї ООН, що говорять московські вовки-пропагандисти в дипломатично-овечій шкурі? Чим відрізняється служба постпреда в ООН від служби Посла у будь-якій з країн світу? Гість — Володимир Єльченко, Надзвичайний та Повноважний Посол України, Постійний представник України при ООН.
Чи можна виміряти ефективність роботи дипломата… в мільярдах доларів, чим відрізняється дипломатичний краєвид з вікна адміністрації Президента від такого ж краєвиду з вікна міністерства закордонних справ, як сприймає душа дипломата десятиліття служби в Ізраїлі після восьми років у США і, нарешті, чого вчать дипломатів у дипломатичній академії? Гість — Геннадій Надоленко, директор Дипломатичної академії ім. Г.Й.Удовенка, Надзвичайний та Повноважний Посол України.
Якими інструментами послуговується українська церковна дипломатія, як українська церква комунікувала зі світовою християнською спільнотою до Томоса, як дипломатично кувався сам Томос і що змінилося після нього? Як відбувається сьогодні комунікація між церквами всередині України? Очільник відділу зовнішньо-церковних звʼязків ПЦУ архієпископ Євстратій Зоря.